Гордість країни

Гідна оплата праці та безпечні умови робочого місця

29 червня

інші учасники

Одні з основних принципів sustainable бізнесу – гідна оплата праці та безпечні умови робочого місця. Здавалося б, це прості, відкриті політики, які працівник може оцінити ще до того, як обере в якості свого роботодавця ту чи іншу компанію. Це все в теорії. Проте на практиці трапляється зовсім інше. Наочним прикладом таких кейсів є українські швейні підприємства, які заключають контракти зі світовими брендами.  

У даній статті ми будемо орієнтуватися на проєкт Оксани Дутчак та Анни Аксютович, які детально дослідили умови та оплату праці в українській експортно-швейній індустрії на підприємствах, що включені до глобальних ланцюгів постачання (принцип організації виробництва брендового одягу переважно західними брендами, коли вони напряму або через посередників розміщують замовлення на фабриках, які здебільшого їм не належать. При цьому фабрики отримують всі необхідні матеріали та лекала, а їхні працівниці виробляють готову продукцію. Готовий одяг повертають брендам, які направляють його у свої магазини). 

Умови та оплата праці у глобальних ланцюгах постачання західних брендів та рітейлерів перебувають у фокусі уваги вже не перше десятиліття. Цьому сприяють численні скандали, пов’язані з використанням дитячої праці, репресіями проти профспілок та самоорганізації, неналежними умовами, нещасними випадками та трагедіями на виробництві. Однак чи не найбільшими системними проблемами виробництва брендового одягу є низька оплата, неналежні умови та тривала понаднормова праця, які унеможливлюють гідний рівень життя для працівниць та їхніх сімей, призводять до матеріальної бідності та постійного браку часу. 

Проблема низької оплати праці, безперечно, характерна не лише для швейного сектору України. Вона стосується переважної більшості працюючих, особливо людей робітничих професій, працівниць сфери послуг, бюджетного сектору. І хоч дослідження проводилося на прикладі працівниць, які виробляють брендовий одяг в Україні, його результати стосуються оплати праці та якості життя всіх громадянок, адже мова іде про фундаментальне право людини на гідну оплату праці та перспективи стійкого соціального та економічного розвитку України. 

Безпечні умови робочого місця 

Право на працю, згідно з положеннями статті 43 Конституції України, включає також право на належні, безпечні та здорові умови праці, відпочинок, що проголошено у ст. 22, 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. 

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. 

Згідно законодавства усе це має бути підтверджено або скасовано результатами атестації робочих місць за умовами праці. 

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем та працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу несприятливих умовах. Атестація проводиться  на підприємствах і  організаціях  незалежно від форм власності  й  господарювання,  де  технологічний  процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали  є  потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів,  що  можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. 

Атестація має важливе значення, не лише для визначення та підтвердження права працівників на пільги і компенсації за роботу у несприятливих умовах, а й тому, що її проведення дозволяє своєчасно виявити шкідливі і небезпечні фактори виробничого середовища, трудового процесу і встановити причини їх виникнення на робочому місці; провести комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; встановити характер та ступінь шкідливості й небезпечності праці за гігієнічною класифікацією; визначити пріоритетні напрями модернізації обладнання та технологічних процесів, виходячи із специфіки умов праці на підприємстві; розробити заходи щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих. 

На жаль,  такі атестації — не те що рідкість, а скоріше виключення взагалі як явище в глобальних ланцюгах постачання. Саме тому українські швейні фабрики (як власне і по всьому світі), котрі шиють одяг для світових брендів, часто називають “потогінками” з нелюдськими умовами праці. Тісні приміщення, ненормовані робочі графіки, відсутність адекватних перерв та відпочинку — це все, що стоїть за красивим одягом, який ми бачимо у вітринах торгових центрів. Чому працівниці терплять це все? На жаль, у багатьох життєві обставини, сімейний стан, матеріальне становище та відсутність будь-яких інших альтернатив зайнятості змушують погоджуватися на єдиний можливий варіант роботи, котрий дозволяє отримати хоч якісь кошти для проживання. І саме тут час поговорити про мінімальну гідну заробітну платню.  

Принципи мінімальної гідної зарплатні 

Важливо розуміти, що існує різниця між мінімальною зарплатою і мінімальною гідною зарплатою. Перша зазвичай визначається в процесі тристоронніх переговорів між представниками влади, бізнесу і профспілками; вона базується, серед іншого, на макроекономічних показниках. Проблема мінімальної зарплатні у тому, що її величина є політичним рішенням та залежить від впливу кожного з учасників тристоронніх переговорів на прийняття рішення. У країнах зі слабкими або недієвими профспілками мінімальна зарплатня може бути недостатньою для задоволення базових потреб навіть окремо взятих працівниць, не кажучи вже про їхні сім’ї. На противагу цьому, мінімальна гідна зарплатня базується на фундаментальних правах людини і визначається обрахунком зарплати, необхідної для дотримання пункту 3 Статті 23 Загальної декларації прав людини. («Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне життя людини та її сім’ї і в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення»). 

Згідно з підходом міжнародної «Кампанії за чистий одяг», мінімальна гідна зарплатня працівниць фабрик, які виробляють продукцію для західних брендів, має виплачуватися за рахунок брендів та рітейлерів як «основних» роботодавців. Глобальні ланцюги постачання працюють таким чином, що саме купівельні практики брендів та рітейлерів визначають ціну, яку місцеві фабрики отримують за замовлення, а отже — визначають оплату праці на цих фабриках. У результаті, лише вони можуть суттєво збільшити оплату праці на фабриках, якщо будуть краще оплачувати замовлення та контролюватимуть, що додаткові кошти ідуть саме працівницям. Відповідальність транснаціональних корпорацій за дотримання прав людини у їхньому ланцюгу постачання прописана, зокрема, у коментарі до Пункту 13 «Керівних принципів ООН щодо бізнесу та прав людини» (UN Guiding Principles on Business and Human Rights). 

Мінімальна гідна оплата праці повинна мати регіональний характер, тобто охоплювати кілька країн, котрі виробляють брендовий одяг у певній частині світу. Адже лише таким чином можна запобігти масовій «втечі» замовників у країни з дешевшою робочою силою.  

Згідно з підходом «Кампанії за чистий одяг», мінімальна гідна зарплатня має бути базовою оплатою праці, яка: 

 • виплачується за роботу протягом стандартних годин праці, встановлених законодавством — без понаднормових, до виплати премій, після відрахування податків;  

• є універсальним правом людини, а тому має виплачуватися всім працівницям, незалежно від форми працевлаштування та кваліфікації;  

• має виплачуватися грошима, а не товарами, ваучерами чи іншими негрошовими формами. Іншими словами, це базова зарплатня, яку всі працівниці отримують грошима за 40-годинний робочий тиждень 

 Мінімальна гідна зарплатня має бути достатньою для задоволення базових потреб людини. «Кампанія за чистий одяг», «Азійська базова зарплатня» (Asian Floor Wage), «Фундація за мінімальну гідну зарплатню» (Living Wage Foundation), «Коаліція дії за мінімальну гідну зарплатню» (Living Wage Action Coalition) та інші організації, які працюють саме у глобальних ланцюгах постачання західних брендів та рітейлерів, визначають такі базові потреби: харчування; житло (у тому числі оренда, виплата відсотків по кредиту, комунальні послуги); доступ до медицини; доступ до освіти (у тому числі доступ до Інтернету, культурно-пізнавальних та культурно-розважальних заходів); доступ до громадського транспорту; одяг; заощадження (додатково 10%). 

Мінімальна гідна оплата праці обраховується незалежно від економічних розрахунків роботодавця — її обрахунок базується виключно на потребах. 

Мінімальна гідна ЗП в Україні 

Методологія дослідження та обрахунку мінімальної гідної зарплатні «Кампанії за чистий одяг» базується на дослідженні вартості споживчого кошика та використовується у багатьох країнах, де виробляється брендовий одяг. Згідно з нею, дослідження проводиться у кілька етапів. 

Спершу розробляється таблиця, що включає широкий набір місцевих продуктів харчування, які типово споживаються у конкретній країні. Далі таблицю мають заповнити 10 працівниць із сільської місцевості та 10 — з міської, які виробляють одяг для західних брендів. На основі цих даних вираховується середня ціна кожного продукту харчування. 

Наступним кроком розробляється типовий продуктовий кошик на один день для однієї людини: він має забезпечувати 3 000 кілокалорій та відповідати рекомендаціям збалансованого харчування Всесвітньої організації охорони здоров’я.  

Для того, щоб оцінити вартість загального споживчого кошика для однієї людини, який включає також інші витрати, використовуються статистичні дані про те, яка частка витрат сім’ї у цій країні іде на продукти харчування. Маючи підраховану вартість місячного продуктового кошика для однієї людини та частку витрат домогосподарств на харчування, можна вирахувати загальні місячні витрати. 

Далі, враховуючи сімейний принцип мінімальної гідної зарплатні, місячна вартість споживчого кошика на одну людину множиться на три споживчі одиниці. За методологією «Кампанії за чистий одяг», доросла людина відповідає одній споживчій одиниці, а дитина — половині споживчої одиниці. Отриманої мінімальної гідної зарплатні достатньо для покриття потреб сім’ї, яка складається з трьох споживчих одиниць, наприклад: двох дорослих і двох дітей, однієї дорослої і чотирьох дітей або ж трьох дорослих. 

Помноживши загальні необхідні місячні витрати однієї людини на три споживчі одиниці, можна вирахувати, що мінімальна гідна зарплатня у серпні 2018 р. становила 14 895 грн після відрахування податків або ж 18 503 грн до відрахування податків. З урахуванням інфляції та індексу споживчих цін, у грудні 2018 р. мінімальна гідна зарплатня становила 15 777 грн після відрахування податків або ж 19 599 грн до відрахування податків. При цьому для задоволення базових потреб однієї людини/споживчої одиниці у грудні 2018 р. необхідно 5 259 грн. 

Як отримана величина мінімальної гідної зарплатні співвідноситься з українськими соціальними стандартами та реаліями ринку праці? Перш за все, у грудні 2018 р. законодавчий прожитковий мінімум на працездатну людину становив 1921 грн. Іншими словами, він відповідав 12% мінімальної гідної зарплатні, або ж 37% необхідних місячних витрат на одну людину/споживчу одиницю. Станом на грудень 2018 р. законодавча мінімальна зарплатня (після відрахування податків) становила 2 997 грн. Тобто вона відповідала 19% мінімальної гідної зарплатні, і лише на 57% покривала необхідні місячні витрати на одну людину/споживчу одиницю. Водночас Міністерство соціальної політики вираховує власний — так званий «фактичний»2 — прожитковий мінімум. У грудні 2018 р., за підрахунками Міністерства, він становив 3 501 грн для працездатної людини (без урахування сум обов’язкових платежів). Тож цей «фактичний» прожитковий мінімум був суттєво вищий за законодавчий прожитковий мінімум і навіть на 14% перевищував законодавчу мінімальну зарплатню. Іншими словами, Міністерство, а отже влада загалом, прямо визнають, що законодавчої мінімальної зарплатні недостатньо для життя навіть однієї людини. Водночас «фактичний» прожитковий мінімум становить тільки 22% мінімальної гідної зарплатні й лише на 67% покриває необхідні місячні витрати на одну людину/ споживчу одиницю. 

Зарплата у працівниць, котрі створюють прибутки для відомих західних брендів, така низька, що не покриває значну частину базових потреб. Це змушує їх погоджуватися на довгі понаднормові години праці, працювати на присадибному господарстві, займатися підробітками. Всі ці стратегії виживання зменшують кількість часу на відпочинок, сон, спілкування, залученість у соціальне життя. Окрім низької якості життя та хронічної нестачі часу, низька оплата праці призводить до фінансової нестабільності та залежності — від рідних, знайомих, державної підтримки, роботодавця, банків. 

Для того, щоб ситуація змінилася, бренди мають припинити порушувати право людини на мінімальну гідну зарплатню. Це питання як до місцевої влади так і до західних брендів, які прямо відповідальні за брак грошей і часу в українських працівниць, за їхню соціальну ізольованість і низьку якість життя. Лише спільними зусиллями регіональної влади та компаній, які мають ставати соціально-відповідальними, можна вирішити цю проблему та дотримуватися простих, але вкрай важливих принципів та прав людини та безпечні умови праці та гідну зарплатню. 

Дописи спецпроекту

Розсилка made in ukraine

Лише найцікавіші новини та події

Дякуємо за підписку